Мета: розвивати рухові та фізичні здібності; психологічні якості на основі українських національних традицій та славної історії козацтва
У процесі тривалого історичного розвитку передовою силою і формою духовного об’єднання суспільства в Україні було козацтво. Епоха козацтва створила глибоку багатогранну духовність, що стала вершиною української національної культури.
Козацтво – це героїчна, скарбниця високої духовності наших предків, джерело натхнення в боротьбі за свободу й незалежність, це вершина військової майстерності українського народу.
Гудзикотерапія – це один із методів, що використовується в арт-терапії. Застосування даного методу допомагає виразити почуття, розкрити творчий потенціал, включити індивідуальну творчу діяльність, виховувати творчі якості, сприяє розвитку навичок колективної діяльності.
Роботи учнів 1-х класів " Квітучий український сад"
Ґудзики є багатогранним і цікавим матеріалом, який захоплює дітей, спонукає до активної участі у продуктивній діяльності, аплікації з ними позитивно впливають на їхній емоційний стан.
Сьогодні, коли мир і спокій такі жадані для українців, хочеться зробити світ добрішим. На цьому тижні в будинку П.Лютого (МЦПО) пройшла акція «Долоньки миру»
Віримо, що кожна ДИТЯЧА долонька буде нагадувати нашим захисникам, що саме у їхніх руках мир і спокій дітей України.
Спеціально для старшокласників 9-11 класів та їхніх батьків ми підготували вебінар, на якому дамо відповіді на наступні питання:
від експерта вибору професій – Олени Півень
- що таке свідомий вибір професіі?
-які професіі будуть затребувані в Україні?
-якими навиками та компетентностями необхідно володіти людині, щоб бути затребуваною і щасливою?
-що необхідно робити зараз і тут, коли війна...
від тренера курсу з вибору професії, психолога Товстокорої Юлії
-які кроки необхідно зробити, щоб обрати саме свою професію?
- які інструменти дослідження інтересів, здібностей, схильностей є для того, щоб обрати свою першу професію?
- який алгоритим дослідження змін професії у майбутньому?
- що вже зараз можно спробувати, або як «приміряти» професію?
від коуча з вибору професії, консультанту з навчання за кордоном Наталії Омельченко
- навчання за кордоном: умови та правила?
- як визначити спеціалізацію за обраною професією у ВНЗ?
Дата: 20 квітня
Час: о 19-00
Участь безкоштовна
Реєстрація для отримання входу на захід:
https://forms.gle/vqpXxBGaC9SwpUnL6
Місце проведення Zoom (посилання на вхід надійде на вашу електрону пошту після регістрації)
Учні 5-А, 5-Б долучилися до тижня психології, девіз сьогоднішнього дня –
«Життя – це щастя!».
Згідно плану роботи практичного психолога Тиждень психології уГлухівській
загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №3 був запланований на 19-22 квітня, оскільки
Всеукраїнський день психолога святкують 23 квітня. Проте життя внесло свої
корективи… Весь світ знаходиться під важким психічним тиском з боку РФ, даний
час є необхідною мірою для того, щоб зберегти здоров’я та життя кожного з нас.
Ми вже почали звикати до роботи та навчання в режимі онлайн, тому і тиждень
психології вирішили провести в онлайн режимі. Психологія – надзвичайна наука. Це
наука про людську душу. Вона допомагає людині пізнавати себе, вирішувати
проблеми, навчатися керувати своєю поведінкою, долати труднощі й радіти кожній
хвилині життя. Психологія формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в
сучасних умовах. Таку роль психології в людському житті в ХХ столітті передбачив
один із видатних психологів Жан Піаже. Він запевняв, що в ХХІ столітті
психологія стане однією з провідних наук. І це в дійсності так. Психологія – це
дуже цікаво. Кожен день тижня психології буде проходити під певним девізом, Ви
отримуватимете цікаву та корисну інформацію та завдання. Сьогодні пропоную Вам
долучитися до тижня психології, девіз сьогоднішнього дня – «Життя – це щастя!».
Пропоную кожному з Вас згадати, моменти свого життя, у які Ви були
по-справжньому щасливими. При бажанні ви можете написати про це у коментарях.
Пам’ятайте, що кожен з нас господар свого життя і кожен сам створює своє щастя,
адже Щастя – відчувати те, що робиш, іти до цілей легко, від кожного кроку
отримуючи максимум задоволення. У кожного своє життя і кожен сам вирішує, як
його прожити. Проте з точністю можна сказати, що момент щастя відчувають всі, і
цей момент назавжди залишається в пам’яті. Він ніколи не забувається , і не
забудеться. Саме для цього варто прожити своє життя, щоб впевнено сказати – «Я -
Щасливий, ажде життя – це щастя!» Бажаю вісім Вам мирного неба , завжди бути
щасливими та здоровими ! Практичний психолог: Квасник В.А.
Mатеріали для використання в роботі під час воєнних дій
https://imzo.gov.ua/psyholohichnyj-suprovid-ta-sotsialno-pedahohichna-robota/materialy-dlia-vykorystannia-v-roboti-pid-chas-voiennykh-diy/
Телеграм-канал «ПІДТРИМАЙ ДИТИНУ»: КАНАЛ СТВОРЕНО З ТУРБОТОЮ ПРО БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
В Україні стартував проєкт психологічної підтримки «ПОРУЧ»
ГАРЯЧА ЛІНІЯ
Психологічна підтримка, куди звертатись
Вправи для дітей та підлітків, які перебувають у стресовій ситуації, для зняття психоемоційного напруження
На допомогу фахівцям психологічної служби системи освіти України
Наскрізна програма з позашкільної освіти оздоровчого напряму «Основи безпеки життєдіяльності в умовах бойових дій»
Методичні рекомендації до наскрізної навчальної програми з позашкільної освіти оздоровчого напряму «Основи безпеки життєдіяльності в умовах бойових дій»
Пошук резервів, або Психологічний супровід дітей-переселенців із зони проведення АТО та членів їхніх сімей
Психологічна допомога дітям у кризових ситуаціях
Притча як прийом психологічного консультування
Прийоми психологічної самодопомоги навчальний тренінг
Як безпечно пережити воєнний час?
Перша психологічна допомога. Коротка інструкція
Основи кризової інтервенції. Дебрифінг
Ігри для зняття втоми, напруги, агресії
Поради
Діти та війна. Робочий зошит
Діти зі статусом внутрішньо переміщеної особи
Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей
9 фраз, які не можна говорити дітям про війну
Практичні рекомендації для батьків: Як допомогти дитині після травматичної події
Поради для батьків
Як допомогти дитині у стані стресу
Поведінкові особливості дітей вимушених переселенців
Дитяча психіка під час війни: перша допомога, усунення небажаних наслідків
Що каже психологія воєн?
Ігри для зняття дітей
Ізраїльський протокол швидкої допомоги дітям, що пережили стресову подію
Як встановити контакт з дитиною, що пережила травматичний досвід
Допомагає йому набути певних навичок у багатьох видах
діяльності, що готує до дорослого життя. Також гра має
величезним терапевтичним ефектом: допомагає розслабитися,
подолати страхи, агресію, знімає напругу, допомогти в
спілкуванні, налагодити контакт із батьками.
"Солдат та ганчіркова лялька"
Найпростіший і найнадійніший спосіб навчити дітей
розслаблятися це навчити їх чергування сильної напруги
м'язів та наступного за ним розслаблення. Тому ця і
наступна гра допоможуть вам це зробити у ігровій формі.
Отже, запропонуйте дитині уявити, що вона солдат.
Згадайте разом з ним, як потрібно стояти на плацу, витягнувшись у
струнку та завмерши. Нехай гравець зобразить такого військового, як тільки
ви скажете слово "солдат". Після того як дитина постоїть у такій
Напруженою позі, скажіть іншу команду "ганчір'яна лялька".
Виконуючи її, хлопчик чи дівчинка повинні максимально
розслабитися, злегка нахилитися вперед так, щоб їх руки
бовталися, ніби вони виготовлені з тканини та вати. Допоможіть їм
уявити, що все їхнє тіло м'яке, податливе. Потім гравець знову
має стати солдатом тощо.
Примітка. Закінчувати такі ігри слід на стадії
розслаблення, коли ви відчуєте, що дитина достатньо
відпочив.
"Насос та м'яч"
Якщо ваша дитина хоч раз бачила, як м'яч, що здувся накачують насосом, то йому легко буде увійти в образ та зобразити зміни, що відбуваються в цей момент із м'ячем. Отже, станьте навпроти один одного. Гравець, що зображає м'яч, повинен стояти з опущеною головою, мляво висячими руками, зігнутими в колінах ногами (тобто виглядати як не надута оболонка м'яча). Дорослий тим часом збирається виправити це становище і починає робити такі рухи, як у його руках знаходиться насос. за мірою збільшення інтенсивності рухів насоса "м'яч" стає все більш накаченим. Коли у дитини вже будуть надуті щоки, а руки з напругою витягнуті в сторони, вдайте, що ви критично дивіться свою роботу. Поторкайте його м'язи і нарікайте на те, що ви перестаралися і тепер доведеться здувати м'яч. Після цього зобразіть висмикування шланга насоса. Коли ви це зробите, "м'яч" здувається настільки, що навіть впаде на підлогу. Примітка. Щоб показати дитині приклад, як грати надуючи м'яч, краще спочатку запропонувати йому побути в ролі насос. Ви ж напружуватиметеся і розслаблятиметеся, що допоможе і вам відпочити, а заразом і зрозуміти, як діє цей метод.
"Шалтай Болтай"
Персонаж цієї гри напевно сподобається гіперактивному дитині, оскільки їх поведінка багато в чому схоже. Щоб ваші син або дочка краще увійшли у роль, згадайте, чи він читав вірш З. Маршака про Шалтаї Болтаю. А може, він бачив мультфільм про ньому? Якщо це так, то нехай дитина розповість про те, хто такий ШалтайБолтай, чому його так називають і як він поводиться. Тепер можете розпочинати гру. Ви читатимете уривок з вірша Маршака, а дитина зображатиме героя. Для цього він буде повертати тулуб праворуч і ліворуч, вільно бовтаючи м'якими, розслабленими руками. Кому цього недостатньо, може крутити ще й головою. Отже, дорослий у цій грі має читати вірш: ШалтайБолтай Сидів на стіні. ШалтайБолтай Впав уві сні. Коли ви скажете останній рядок, дитина повинна різко нахилити тіло вперед і вниз, переставши бовтати руками і розслабившись. Можна дозволити дитині для цієї ілюстрації частини вірша впасти на підлогу, правда, тоді варто подбати про його чистоту та килимове покриття.
Зброя для дитини зі здоровою психікою - не спосіб вбивати, на знак героїв.
Тати та мами зараз частіше ламають голову не над тим, як говорити з дитиною "про ЦЕ", а як говорити про війну?
Психотерапевти Роксана ЯЩУК та Олена ЛЯШЕНКО радять відповідати на всі запитання. Але важливо не сказати зайвого! Так що не варто репетирувати, як говорити - краще вивчити назубок, чого дитині не можна чути, в якому настрої ви не були б.
"Ти ще малий про таке думати. Не твого розуму справа"
Заборони лише посилюють відчуття тривоги та невизначеності.
"Тату можуть убити на війні. Твій тато там, де небезпечно"
Хоч би як ви самі хвилювалися, дитина повинна відчувати впевненість, що для її сім'ї все завершиться благополучно. Інакше в нього зникне відчуття безпеки світу, а у віці до 10 років такі переживання болючі і закладають на майбутнє такі риси характеру, як недовіра до оточуючих, песимізм.
"Виростеш - теж воюватимеш"
Хоч би яких політичних поглядів ви дотримувалися, дитину треба готувати до мирного життя, а не до битв. Це питання навіть не моралі, а душевного здоров'я. "Захищати людей у майбутньому" - формулювання, яке допомагає дитині рости сильним та сміливим. "Воювати, мстити" і т. д. - плани, які руйнівно діють на незміцнілу психіку.
"Ми повинні боротися, щоб перемогти всіх ворогів"
Війну не можна представляти дитині у спосіб вирішення конфлікту. Не варто будувати фрази так, щоб дитина думала, що її близькі підтримують війну або вітали її початок.
"Тебе я ніколи не пущу на війну!"
Протилежна помилка: дитина, яка заявляє, що піде боротися, як тато, або всіх звільнить "від поганих", не повинна стикатися із засудженням, глузуванням, заборонами. Інакше він, особливо хлопчик, переживатиме, що "стане дезертиром, боягузом, бо мама надто боїться за нього". Найкраще підтримати його намір стати захисником. А потім пояснити, що до такої ролі треба готуватися: наприклад, робити зарядку та бігати, щоб стати сильнішим. Рятувати, але поки що пташенят, кошенят, щенят, а не людей. Важливо також наголосити, що воєнні дії скоро закінчаться, але він може застосовувати свої вміння у мирному житті.
"Наш ворог - така країна, люди такої національності"
Не можна прищеплювати страх, підозрілість чи ненависть до цілої країни, народу. Знову ж таки, крім моральної сторони питання, це може викликати розщеплення у свідомості у дитини, яка має друзів різних національностей, родичів, улюблених акторів або музикантів.
"Ти злякався вибуху, побаченого по телевізору? А солдати не бояться, трусишко"
Соромитись за прояв тривоги не можна. Так ви не допоможете позбутися дитині страху, а лише заженіть переживання вглиб, привчивши і в майбутньому секретничати. Страхи, які малюк намагається самотужки придушити, можуть обернутися фізичними нездужаннями, такими як нервові тики, заїкуватість, енурез, розлади сну та апетиту.
"Люди сварилися, билися, ось як ти з однокласниками, а потім почали боротися один з одним. Ось що буває, якщо не вмієш миритись"
Добрі виховні наміри у разі недоречні. Для дитини небезпечно думати, що звичайні бійки можуть перерости у вбивства. Або малюк почне уникати будь-яких з'ясування стосунків, щоб не стати жертвою, через що інші діти можуть вважати його слабаком або робити "цапом-відбувайлом". Або дитина стане боятися сама себе, спалахів гніву - і такі переживання в дорослі роки чреваті депресіями, схильністю до зайвої самокритики.
"Викинь свій пістолет. Зараз я розповім тобі, що таке справжнє поранення..."
У жодному разі не можна описувати поранення, наслідки застосування зброї. Останніми місяцями психологи все частіше займаються дітьми, яким батьки самі живописали жахи битв. Наприклад, одна мама втомилася від того, що сини днями грали у війну, вигукуючи підслухані десь слова "колоради", "бандерівці", яких ніколи не вживали в будинку. Коли хлопці вкотре вибігли з криками "Ти вбита!" - Вона вирішила серйозно поговорити. Мовляв, коли поріжеш палець – боляче, а рани – це величезні криваві дірки по всьому тілу, від яких довго доводиться мучитися. Результатом розмови був нервовий зрив одного з дітей, після чого його довго довелося лікувати.
Дитина – за природою оптиміст!
Умовчати про страшні події набагато небезпечніше, ніж відверто поговорити, вважає психотерапевт Офра Аялон. Психотерапевт Офра Аялон - один із найвідоміших у світі фахівців із роботи з дітьми, які зіткнулися з військовими подіями. Вона працювала у Югославії, Ізраїлі, країнах Південно-Східної та Центральної Азії.
- Цілодобова лінія психологічної підтримки «Між нами» Львівський міський центр соціальних служб—0800307305. Дзвінки з будь-яких операторів — безкоштовні.
- Центр психосоціальної підтримки НаУКМА та БО «Голоси дітей». Гаряча лінія для дітей (08.00 – 22.00(sad)096039 22 58; 099198 57 95; 063558 12 82.
- Гаряча лінія НУО «Людина в біді» Безкоштовні психологічні консультації (24/7) 0 800 210160.
- Центр-Ресурс Професіонал. Системний сімейний психотерапевт. 09.00 – 20.00 тел у Польщі +4873 311 52 96.Вайбер, телеграм:(067)-718-99-66; (063)-721-04-63; (066)-219-09-73.
- Сильне емоційне потрясіння, стрес, відчуття небезпеки можуть викликати у вашої дитини психологічну травму. Читайте нижче, як визначити, що у вашої дитини психологічна травма, та як ви можете їй допомогти. Якщо дитині потрібна допомога спеціаліста - можна звертатися на дитячу гарячу лінію нашого партнера Ла Страда-Україна/La Strada-Ukraine, яка працює в онлайн режимі. Щоб отримати консультацію пишіть:
- Безкоштовна інтернет-платформа психологічної допомоги "Розкажи мені". Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку за цим посиланням ( https://tellme.com.ua) Модератори платформи підберуть спеціаліста, і він якнайшвидше зв'яжеться з вами. Консультації проводяться безкоштовно у режимі онлайн.
- Крім того, команда Інституту когнітивного моделювання зі співпраці з кафедрою медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені Богомольця та спеціалістами проекту "Друг" розробила бот першої психологічної допомоги. Він стане в нагоді в перші години після травматичної події - з ним можна ознайомитися, перейшовши за посиланням ( https://t.me/friend_first_aid_bot)
ПРО ПРОВЕДЕННЯ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ХВИЛИНИ МОВЧАННЯ
Для вшанування світлої пам'яті, громадянської відваги і самовідданості, сили духу, стійкості та героїчного подвигу воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, мирних громадян, які загинули унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України Президент Володимир Зеленський підписав Указ про загальнонаціональну хвилину мовчання за загиблими.
Загальнонаціональну хвилину мовчання проводимо щоденно о 9-00 год.!
Методичні рекомендації щодо формування психологічної готовності до дій у надзвичайних ситуаціях
Психологічна готовність до дій у надзвичайних ситуаціях – це стан мобілізації всіх психофізіологічних систем організму, які забезпечують ефективне виконання необхідних дій у цих ситуаціях.
Психологічна готовність включає три аспекти:
1) знання про ситуацію та відпрацювання навичок дій у ній;
2) готовність до реалізації програми дій в умовах виникнення певної ситуації;
3) емоційно-вольова рішучість і бажання зробити потрібну дію.
Отже, щоб сформувати психологічну готовність у людини, необхідно надати їй можливість отримати важливі знання, тренувати навички дій в екстремальних умовах та виробити на їх основі необхідні автоматизовані звички.
Психологи підкреслюють, що на психіку людини дуже сильно діє раптовість ситуації, зв'язана з нею відсутність інформації про те, що сталося, та необхідність швидких дій. Перша природна емоція, яка виникає в цій ситуації – це страх, що допомагає їй мобілізуватися для самозбереження. Але іноді страх буває такої сили, що людина перестає контролювати свої дії, не може логічно мислити, приймати розумні рішення, виникає шок, істерика чи паніка. У такому стані людина майже не має шансів врятувати себе та своїх близьких. Навпаки, вона може навіть бігти убік небезпеки. Найбільш чутливі до стресових впливів діти і люди зі слабким здоров'ям та похилого віку.
Як сформувати психологічну готовність?
1. Інформуйте про екстремальні ситуації та про події, які відбуваються в місті, країні, які можуть виявитися стресовими.
1) Розкажіть про можливі ситуації заздалегідь.
2) Інформація повинна бути фактичною відповідно віку дитини або людини. Для зовсім маленьких вона може бути представлена у формі казки чи іншої цікавої історії.
3) Розмова має бути спокійною і виваженою.
4) Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).
5) Використовуйте зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається.
6) Поясніть, чого варто очікувати.
7) Кажіть коротко і зрозуміло, простими словами.
8) Переконайте дитину, що з нею все буде добре і що ви будете поруч.
9) Будьте готові повертатися до цієї розмови не один раз.
2. Підготуйте план дій у певних екстремальних ситуаціях.
1) Напишіть або намалюйте план дій в екстремальній ситуації. Розподіліть обов’язки/ролі кожного члена родини. Кожен повинен знати, які потрібно виконувати певні дії.
2) Проговоріть цей план з родиною та дітьми.
3) Обіграйте цей план декілька разів у різний час доби.
4) Проговорюйте свої дії вголос під час обігравання, що є профілактикою подальших порушень психічного стану.
5) Запишіть список контактів до кого можна звернутися під час виникнення ситуації. Попередьте про таку можливість заздалегідь, щоб люди адекватно й оперативно відреагували.
3. Здійснюйте навчання навичок безпечної поведінки.
1) Навички «повільного дихання» протягом 2-4 хвилин: вдих на рахунок «один, два, три», потім видих на рахунок «один, два, три».
2) Навички впевненої поведінки й адекватного реагування на несподівані ситуації відпрацюйте разом з дитиною.
3) Ретельно відпрацюйте схему поведінки в несподіваних ситуаціях.
4) Разом опановуйте альтернативні варіанти поведінки в стані активації негативних емоційних проявів (страху, агресії, тривожності). Серед них можуть бути:
- Інвентаризація. Озирніться навколо та уважно огляньте приміщення, в якому ви знаходитесь. Звертайте увагу на найдрібніші деталі, навіть якщо ви їх добре знаєте. Повільно, не поспішаючи, переберіть усі предмети один за одним у певній послідовності. Намагайтеся повністю зосередитися на цій «інвентаризації». Говоріть вголос або подумки самому собі: «Коричневий письмовий стіл, білі фіранки, червона ваза для квітів» тощо. Зосередившись на кожному окремому предметі, ви відсторонитеся від внутрішньої стресової напруги, звертаючи увагу на раціональне сприйняття навколишнього оточення.
- Зміна обстановки. Якщо дозволяють обставини, залиште приміщення, в якому у вас виник гострий стрес. Перейдіть в інше, де нікого немає, або вийдіть на вулицю, де зможете залишитися наодинці зі своїми думками. Розберіть подумки це приміщення (якщо ви вийшли на вулицю, то навколишні будинки, природу) «по пазлам», як у способі «Інвентаризація».
- Руки-батоги. Встаньте, ноги на ширині плечей, нахиліться вперед і розслабтеся. Голова, плечі та руки вільно звисають униз. Дихання спокійне. Фіксуйте це положення 1-2 хвилини. Зосередьте свою увагу на руках, які вільно бовтаються. В кінці дуже повільно піднімайте голову (так, щоб вона не закружляла).
- Зміна діяльності. Займіться якоюсь діяльністю – почніть прати білизну, мити посуд, або робити прибирання, якщо вдома. Наведіть лад на робочому місці, займіться якимись звичними посадовими обов'язками, в які можна «зануритися з головою». Будь-яка діяльність, і особливо фізична праця, в стресовій ситуації допомагає відволіктися від внутрішньої напруги. Важливо, щоб діяльність мала певну мету (перемити весь посуд, навести робочий порядок...).
- Музика. Якщо вас добре заспокоює музика, увімкніть щось повільне. Намагайтеся вслухатися в неї, сконцентруватися на ній (локальна концентрація). Пам'ятайте, що концентрація на чомусь одному сприяє повній релаксації, викликає позитивні емоції. Слідкуйте за своїми думками, не давайте собі думати про проблему.
- Нескладна інтелектуальна діяльність. Намагайтеся згадати якийсь особливо примітний день вашого життя. Згадайте його в найдрібніших деталях, нічого не втрачаючи. Спробуйте підрахувати, яким був цей день вашого життя. Візьміть калькулятор або папір та олівець і постарайтеся підрахувати, скільки днів ви живете на світі (число повних років помножте на 365, додаючи по одному дню на кожен високосний рік, та додайте кількість днів, що минуло з останнього дня народження). Така раціональна діяльність дозволить вам переключити свою увагу.
- Розмова на абстрактні теми. Поговоріть на якусь абстрактну тему з будь-якою людиною, що знаходиться поруч. Якщо поруч нікого немає, можна зателефонувати або поспілкуватися з кимось через інтернет. Бесіда – відволікаюча діяльність, що здійснюється «тут і зараз» і покликана витіснити з вашої свідомості внутрішній діалог, насичений стресом.
Яка необхідна психологічна допомога під час небезпечної події?
Емоційною реакцією на останні події у дітей та дорослих може бути травматичний стрес. Коло людей, що можуть переживати травматичний стрес, є досить широким. До нього входять не тільки безпосередні учасники подій, але і члени їхніх сімей, а також ті, що були поруч з подією, або спостерігали за нею через ЗМІ, або навіть чули розповіді про події. Особливо це стосується дітей з огляду на обмеженість їх життєвого досвіду, вразливість та незрілість дитячої психіки.
Травматичний стрес – це НОРМАЛЬНА реакція на НЕНОРМАЛЬНІ події (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).
У ситуації кризи діти і дорослі використовують такі стратегії оволодіння собою:
• Компенсація: розмова з друзями, придбання нових речей, відхилення від природного, веселі ігри.
• Уникнення: втеча, заперечення, так ніби нічого не сталося.
• Регрес: замкнутість (заглиблення в мушлю), отупіння, відмова, «я не можу», сонливість.
• Конфронтація: емоційне і когнітивне «опрацювання» веде до поступового виходу з кризи. Для того щоб використовувати цей спосіб оволодіння собою, дитині поруч необхідний чуйний дорослий.
Що необхідно робити, якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (чи в реальності) є вкрай небезпечною?
1. Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».
2. Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.
3. Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину).
4. Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є НОРМАЛЬНИМ через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після небезпечної події. У цей період важливо надати можливість для виплеску негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу, не докоряти дитині і не стримувати її. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.
5. Слід дозволити дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки: говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде.
6. У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на дорослих або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною.
7. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна й обов’язково впорається.
8. Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Будьте завжди разом з дитиною (в жодному разі не залишайте її на самоті). Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до фахівця-психолога, консультанта програми «Управління проблемами+» або психотерапевта. Дитині необхідно розповідати про дії, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька людина, яка сама не є постраждалою.
9. У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання.Також доцільними будуть спільні прості дій, ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть дитині зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти новий смисл.
10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.
Які правила першої психологічної допомогив умовах екстремальної події?
№
Кроки дій
Важливо пам’ятати
На місці екстремальної події
1
Необхідно залишити місце джерела події, по-можливості зберігаючи спокій, допомагаючи в цьому також іншим постраждалим.
Нефахівцям слід уникати надання першої допомоги іншим на місці катастрофи, оскільки вони технічно не можуть переконатися в тому, що небезпеки більше немає. А затримка призведе до того, що рятувати доведеться ще тих, хто затримався допомоги.
2
Вийшовши із зони безпосередньої небезпеки, потрібно надати першу допомогу насамперед собі, потім близьким.
1) Потрібно оцінити обстановку. За наявності фізичних пошкоджень насамперед необхідно надати долікарську допомогу. У разі серйозних пошкоджень – викликати швидку, накласти пов'язки тощо. Загалом, забезпечити всю ту допомогу, що вимагає, крім психологічної, для того, щоб постраждалі повернулися в безпечний світ - додому, на роботу тощо. 2) Якщо близька вам людина знаходиться в ступорі (зупинений погляд, нерухомість тощо) – не відпускайте її одну. Обіміть і йдіть додому разом з нею, коментуючи свої дії і плани словами: «Зараз сядемо в таксі, поїдемо додому, я весь час буду з тобою» тощо. 3) Якщо в ступорі знаходиться незнайомець – ви можете йому допомогти, просто підійшовши ближче, взявши за руку, почавши розмовляти: «Хто ви? Чи можу я вам чимось допомогти?» Можна поплескувати людину по плечу, прикрити чимось теплим, якщо почалося тремтіння, спонукати розмовляти. Якщо людина плаче – дозвольте їй це зробити – це вираз емоційного афекту, що набагато краще, ніж ступор.
Гострий емоційний шок, у нормі – від 3 до 5 годин з моменту події Це час неймовірної психічної напруги. Мобілізуються всі психічні резерви особистості, і людині необхідно щось робити, наскільки можна – доцільно: вибиратися з місця події, обстежитися в лікаря, повідомити на роботі про те, що сталося, заспокоювати родичів, тощо.
3
Забезпечити собі майбутню можливість відпочинку, відреагування та відновлення сил
Намагатися насильно «заганяти» людину відпочивати на цьому етапі не потрібно: який вже тут відпочинок, коли тіло тремтить, як дріт під напругою, серце вистрибує з грудей і голова крутиться від хвилювання. Енергію, що піднялася, краще зливати в діяльність, психологічна допомога буде в тому, щоб підказати людині напрямок цієї діяльності.
Психофізіологічна демобілізація, від 1 до 3 діб з моменту події Це час туги та розгубленості. Накочує відчуття власного безсилля і паніка, виникає питання "За що мені це? Чому саме я?", можлива нудота та блювання, зниження апетиту, тяжкість у голові та забування елементарних речей. Хочеться забитися в нірку і там сидіти, не висовуючись.
4
Забезпечити людині спокій.
Бути поруч, але з вимагати від людини будь-якої взаємодії. Організувати для неї можливість відпочинку і взяти його всі побутові справи. Бажаний тактильний контакт – тримати за руку, частіше і довше обіймати, можна без жодних сів. Якщо це дитина, то необхідно бути готовим до деякого регресу: ті вміння, які в неї вже були засвоєні, можуть кудись пропасти, частіше дитина буде проситися на ручки, і бажано забезпечити їй цю можливість.
Стадія дозволу, від 3 до 12 діб з моменту події Це час, коли людині здається, що вона повернулася до норми: вона повертається до роботи, активної діяльності тощо. Однак, у цей період ще зберігається знижений емоційний фон, підвищена стомлюваність, обмеження контактів з оточуючими, зниження емоційного забарвлення мови та уповільненість рухів. Часто з'являються кошмарні сновидіння, у яких людина наново переживає весь жах. До кінця цього періоду з'являється бажання виговоритися, спрямоване зазвичай тих близьких, які були свідками катастрофи.
5
Говорити про те, що сталося, як сталося, і які почуття людина відчула, коли це відбувалося. Спонукати до емоційних реакцій, а не заспокоювати.
Можна вислухати історію кілька разів, бажано обіймати, гладити по голові та висловлювати своє співчуття іншими тактильними способами. Злитися і плакати в цій ситуації – нормально: подібне відреагування є природним біологічним механізмом подолання психотравмуючої ситуації. Уникайте говорити «Не плач, заспокойся!» - краще – «Так, я бачу, як тобі було важко, і твої сльози цілком виправдані».
Стадія відновлення починається приблизно з 12-го дня після події Час, коли людина справді повертається до нормального стану за об'єктивними спостереженнями.
6
Уважно стежити за самопочуттям протягом місяця після небезпечної події. Забезпечити режим сну, харчування та відпочинку
Повертається емоційне забарвлення мовлення та мімічних реакцій, сновидіння перестають бути кошмарними, повертається здатність радіти та жартувати, активізується міжособистісне спілкування. Стан тіла стабілізується: припиняються незвичні головні болі, повертається повноцінний апетит, відсутня нудота, зменшується втома та інші астенічні прояви.
7
Звернутися до фахівця, якщо протягом місяця стан людини не прийшов до норми
Якщо відновлення з якихось причин відбулося не повністю, то саме в цей момент починають проявлятися психосоматичні розлади, пов'язані зі шлунково-кишковим трактом, серцем тощо, і невротичні реакції – фобії, нав'язливі дії, депресія тощо.
Які загальні закономірності організації психологічної допомоги дітям, що пережили психотравмуючі події?
• Спостерігайте за поведінкою дитини/ дорослої людини, якщо вона є свідком надзвичайної ситуації: чи помічаєте ви серйозні зміни в її діяльності та поведінці? Пам’ятайте, що різка зміна звичних особливостей поведінки та взаємодії з оточенням завжди є показником посттравматичних стресових порушень.
• Спочатку допомога повинна мати характер емоційної участі. Утримуйтеся від залучення дитини до активної навчальної та соціальної діяльності відразу після травмуючої ситуації: доки ви не з’ясуєте ступінь впливу, не робіть жодних активних спроб корекції її поведінки.
• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, які не постраждали.
• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
• Допоможіть дитині проговорити ті страхи, які її непокоять, з’ясувати причини, які викликають її емоційний дискомфорт:
- Батькам варто враховувати вік дитини, відповідаючи на її запитання про те, чому родина була змушена залишити дім і переїхати. Дитина повинна знати, що відбувається.
- Розмову почніть із запитання про те, що саме її цікавить. Із зовсім маленькими дітьми зосередьтеся на поясненні основних понять про війну, не вдаючись у подробиці. Поясніть, що війна – це неминуча складова історії людства, війни були і є, і причини їх різні. Одні нападають, іншим доводиться захищатися, але при цьому страждають усі. Саме зараз варто наголосити, що мир кращий за будь-яку війну, і тому він такий важливий.
- Говоріть спокійним тоном, уникаючи слів «кров», «смерть», «вбивство».
- Уникайте слів «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
- Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.
- Після завершення розмови поясніть дитині, що вона під захистом і опікою, і ні з вами, ні з нею нічого поганого не станеться. А війна скоро закінчиться.
• Сформуйте разом з дитиною алгоритм-схему продовження життя після пережитої травматичної події, у якому відтворюються схеми дії та моделі поведінки.
• Допоможіть дитині підтримувати дружбу і зв’язок з рідними та друзями, якщо вам довелось покинути домівку і переїхати. Пишіть разом листи, телефонуйте – так дитина відчуватиме, що розлука тимчасова, те саме переживають і її друзі, і скоро вони знову зустрінуться.
• Поділяйте дитячі емоційні переживання та проблеми. Залишені вдома улюблена сукня чи загублений ведмедик – для дитини така ж трагедія, як для дорослих – втрата житла. Сумуйте разом з дитиною, кажіть, що вам також дуже шкода і ви так само сумуєте за втраченим ведмедиком.
• Створіть вдома для дитини приватну територію – знайти місце, яке належатиме лише дитині (ліжко, відділення для іграшок у шафі), навіть якщо родині доводиться жити в багатолюдній кімнаті.
• Грайте з дитиною для знання емоційної напруги, тривожності й агресії: читання/складання казок, прослуховування музики, ігри, робота з піском, водою, фарбами тощо.
• Поступово залучайте дитину до активної соціальної, навчальної та посильної трудової діяльності в міру поліпшення її суб’єктивного відчуття власного життя, визначення способу організації життя в посттравматичних умовах.
• Фізичні навантаження в поєднанні з організацією колективної діяльності (разом із членами родини, з друзями, волонтерська діяльність), яка на рівні інтересів і потреб дитини є емоційно насиченою посильною та цікавою, – це потужні психотерапевтичні засоби підтримки та корекції особистості на цьому етапі.
• Використовуйте різні ігрові та тренінгові вправи, метою яких повинно бути зняття гострих емоційних переживань – відгуків на вплив травматичної події в житті дитини. Якщо ви самі не можете провести інтерактивні корекційні заходи, обов’язково зверніться до психолога, який допоможе вам у цьому.
• Знімайте напругу і стрес дитини іграми на свіжому повітрі. Допоможіть їй відпрацювати прийнятні для неї способи розрядки агресії, гніву і тривожності. Залучайте дітей до фізичної культури, водних процедур, прогулянок на свіжому повітрі, ігор з піском, водою і фарбами. Пам’ятайте: динамічні навантаження, контакт з водою, піском, ігри на свіжому повітрі та спілкування з тваринами – потужні фактори активації позитивних емоцій, зняття загального фізичного і психічного напруження.
• Корекція проявів тривожності або агресивності як самостійних поведінкових особливостей дитини буде неефективною і помилковою.
• Навчіть дитину усвідомлювати свої проблеми (у навчанні, спілкуванні тощо), почніть з нею активно обговорювати те, що відбувається, допоможіть сформувати власний образ проблемної ситуації і знайти спосіб її конструктивного вирішення.
• Відпрацюйте разом з дитиною навички впевненої поведінки і правильного реагування на несподівані труднощі, критику і невдачі.
• Поважайте, любіть дитину і завжди намагайтеся її морально підтримувати, демонструйте їй свою впевненість (уникайте показу їй своїх страхів, невпевненості і відчаю).
Які існують техніки екстреної психологічної допомогипри гострій реакції на стрес?
Ступор
Ступор – одна з найсильніших захисних реакцій організму.
Вона настає після сильних нервових потрясінь (вибух, напад, жорстоке насильство), коли людина повинна витратити на виживання стільки енергії, що сил «на контакт» з навколишнім світом вже немає.
Ступор може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Тому, якщо не надати допомога і постраждалий пробу йде в такому стані досить довго, це призведе до його фізичного виснаження. Оскільки контакту з навколишнім світом ні, постраждалий не помітить небезпеки і не вживе дій, щоб її уникнути.
Основними ознаками ступору є:
• різке зниження або відсутність довільних рухів та мови;
• відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотик, щипки);
• «застигання» у певній позі, заціпеніння, стан повної нерухомості;
• можливе напруження окремих груп м'язів.
Що робити?
1. Кінчиками великого і вказівного пальців масажуйте постраждалому точки, розташовані на чолі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся і бровами, чітко над зіницями.
2. Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого. Підлаштуйте своє дихання під його ритм дихання.
3. Людина, перебуваючи у ступорі, може чути та бачити. Тому кажіть йому на вухо тихо, повільно і чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими засобами добитися реакції потерпілого та вести його із заціпеніння.
4. У разі неефективності вжитих заходів, візьміть потерпілого за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.
5. Продовжуйте розмовляти з ним чітко, ясно та повільно, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.
Рухливе збудження
Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина просто перестає розуміти, що відбувається навколо нього. Вона не може визначити, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення, стає схожою на тварину, що кидається в клітці.
Основними ознаками рухового збудження є:
• різкі рухи, часто безцільні та безглузді дії;
• ненормально гучна мова або підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглузді речі);
• часто відсутня реакція на оточуючих (на зауваження, прохання, накази).
Що робити?
1. Використовуйте прийом «захоплення»: знаходячись позаду людини, просуньте свої руки їй під «пахви», притисніть її до себе і злегка перекиньте на себе.
2. Ізолюйте постраждалого від оточуючих.
3. Масируйте «позитивні» точки. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває: «Тобі хочеться щось зробити, щоб це припинилося. Ти хочеш втекти, сховатися від того, що відбувається».
4. Не сперечайтеся з людиною у цьому стані, не ставте запитань, у розмові уникайте фраз з часткою «не», що відносяться до небажаних дій. Наприклад, «стій на місці» замість «не бігай», «тримай руки при собі/ засунь до кишень» замість «не розмахуй руками», «говори спокійно, я тебе чую» замість «не кричи».
5. Пам'ятайте, що людина у цьому стані може зашкодити собі та іншим.
6. Рухове збудження зазвичай триває недовго і може змінитися нервовою тремтінням, плачем, а також агресивною поведінкою (далі опис допомоги при даних станах).
Страх
Дитина/людина прокидається вночі від того, що їй наснилося жахіття.
До основних ознак страху відносяться:
• напруга м'язів (особливо обличчя);
• сильне серцебиття;
• прискорене поверхневе дихання;
• знижений контроль за власною поведінкою.
Панічний страх, жах може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, збудження, агресивну поведінку.
При цьому людина погано контролює себе, не усвідомлює, що вона робить і що відбувається навколо.
Що робити?
1. Покладіть руку дитини/людини на своє зап’ястя, щоб вона відчула ваш спокійний пульс. Це буде для неї сигналом: «Я зараз поруч, ти не один!».
2. Дихайте глибоко і рівно. Попросить її дихати в одному з вами ритмі.
3. Якщо дитина/людина каже, слухайте її, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.
4. Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м’язів тіла.
Нервове тремтіння
Після екстремальної ситуації з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм «скидає» напругу. Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться всередині, в тілі, і буде викликати м’язові болі, а надалі може призвести до розвитку таких серйозних захворювань, як гіпертонія, виразка та ін.
Основні ознаки цього стану:
• тремтіння починається раптово – відразу після інциденту або через якийсь час;
• виникає сильне тремтіння всього тіла або окремих
його частин (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити цигарку);
• реакція триває досить довго (до декількох годин);
• потім людина відчуває сильну втому і потребує відпочинку.
Що робити?
1. Потрібно посилити тремтіння.
2. Візьміть дитину/людину за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.
3. Продовжуйте розмовляти з нею, інакше вона може сприймати ваші дії як напад.
4. Після завершення реакції необхідно дати їй можливість відпочити. Бажано укласти її спати.
5. Не можна:
• обіймати потерпілого або притискати його до себе;
• укривати потерпілого чимось теплим;
• заспокоювати потерпілого, говорити, щоб він узяв себе до рук.
Плач
Коли людина плаче, всередині у неї виділяються речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поряд є хтось, з ким можна поділитися горем.
Основні ознаки цього стану:
• людина вже плаче або готова розридатися;
• тремтять губи;
• спостерігається відчуття пригніченості;
• на відміну від істерики немає ознак збудження.
Якщо людина стримує сльози, то емоційна розрядка і полегшення не відбуваються. Коли така ситуація є тривалою, внутрішній напруга може завдати шкоди фізичному та психічному здоров’ю людини.
Що робити?
1. Не залишайте дитину/людину одну на самоті.
2. Встановіть фізичний контакт з нею (візьміть за руку, покладіть свою руку їй на плече або спину, погладьте її по голові). Дайте їй відчувати, що ви поруч.
- періодично вимовляйте «ага», «так», «авжеж» та ін., кивайте головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте та співчуваєте;
- повторюйте за нею уривки фраз, у яких вона висловлює свої почуття;
- говоріть про свої та її почуття.
4. Не намагайтеся заспокоїти потерпілого. Дайте їй можливість виплакатися і виговоритися, виплеснути з себе горе, страх, образу.
5. Ваше завдання – вислухати! Не ставте запитань, не давайте порад.
Агресивна поведінка
Агресивна поведінка – один із мимовільних способів, яким організм людини «намагається» знизити високу внутрішню напругу. Прояв злоби чи агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самій людині та оточуючим.
Основні ознаки цього стану:
• роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу);
• нанесення навколишнім ударів руками або будь-якими предметами;
• словесна образа, лайка;
• м'язова напруга;
• підвищення кров'яного тиску.
Що робити?
1. Зведіть до мінімуму кількість оточуючих людей та небезпечних предметів.
2. Дайте потерпілому можливість «випустити пару» (наприклад, виговоритися або «побити» подушку).
3. Доручіть їй будь-яку діяльність/роботу, пов’язану з високим фізичним навантаженням.
4. Демонструйте доброзичливість.
Нагадуємо, що всі вище зазнеченя реакції виникають у момент гострої критичної ситуації, тоді, коли у вашому оточенні може не виявитися досвідченого психолога. Вивчивши представлені рекомендації, ви зможете допомогти собі та оточуючим.
Як допомогти собі?
По перше, знаючи, які реакції можуть виникнути, вам буде легше контролювати себе.
По-друге, допомагаючи іншому в критичній ситуації, ви дієте, тобто в цей момент ви включаєтеся до активної діяльності, що дозволяє вам сконцентруватися, логічно мислити, шукати оптимальний вихід із екстремальної ситуації.
Крім цього, активна позиція в кризовій ситуації допомагає в подальшому знизити посттравматичні переживання і розлади, які часто виникають у людей у даних умовах.
Потурбуйтеся про свою безпеку та безпеку близьких!
